Угода про статус військових сил між Кіпром і Францією та оборонна дорожня карта з США 2024–2029 років свідчать про різкий відхід Нікосії від історичного військового нейтралітету. Ці угоди не забезпечують юридичних гарантій захисту, а скоріше слугують інструментом проєкції сили великих держав в регіоні. Кіпр, сподіваючись на стримування турецької агресії, переоцінює захист Заходу і недооцінює рішучість Анкари, що може спричинити зворотні наслідки — підвищену вразливість і геополітичний конфлікт.

Французька угода дає лише адміністративний доступ до військових баз на острові, не гарантує оборону, а американська стратегія просуває інтеграцію Кіпру у структури НАТО без зобов’язань щодо захисту. Водночас Кіпр ставить на карту свої інтереси в енергетичній сфері, що викликає конфронтацію з Туреччиною через концепцію «Блакитної Батьківщини». Відсутність чітких оборонних гарантій та відмова від компромісів у мирному процесі збільшує ризик остаточного розділу острова на турецьких умовах.