Під час фінальної наради в Ситуаційній кімнаті 26 лютого позиції присутніх були відомі, але ніхто не виступив категорично проти рішення — генерал Деніел Кейн лише перелічив ризики, JD Vance, хоч і був проти, пообіцяв підтримати, а інші — Рубіо та Сьюзі Уайлз — утрималися від прямої критики. Війна почалася 28 лютого, і вже в перші дні виявилося, що ключові припущення плану були хибними: режим не впав, народного повстання не сталося, а протоки, зокрема Ормузька, залишаються закритими.

Повна відсутність відкритого заперечення експерти пояснюють трьома механізмами: страхом наслідків для кар’єри (відсутність психологічної безпеки), «інформаційним впливом», коли рішення лідера сприймають як доказ правильності, та розсіюванням відповідальності, коли кожен чекає, що хтось інший чи старший висловиться. За словами кіпрського поведінкового вченого Пантеліса Солому, саме ця тиша перетворила здавану «консенсусність» на мовчазне погодження і не дозволила якісно протестувати ризики рішення.